Відвідайте кабінет психолога нашої школи https://practicalpsychologist2021.blogspot.com
Вас чекає цікава подорож ..........
Дональд Гебб
Завітайте до нас особисто.
Будемо завжди Вам раді !!!
Для ефективного здійснення навчально-виховного процесу в сучасній школі потрібно не тільки знати теоретичні основи формування особистості, розвитку колективу, закономірності функціонування пізнавальних процесів, але і виявити умови і специфіку цих процесів стосовно до умов конкретного навчального закладу, стосовно до конкретного класного колективу і до особистості конкретної дитини.
Допомогти вирішити ці задачі повинна шкільна психологічна служба.
Психологічна служба в школі являє собою систему практичного використання психології для вирішення комплексних задач експертизи, консультації і діагностики. Педагоги, адміністрація школи, повинні мати точне уявлення про потенційні можливості, про психологічні ресурси навчально-виховного процесу і вміти практично реалізувати фундаментальні знання, робочі поняття і методи психологічної науки для практичного педагогічного впливу на особистість і колектив.
Головними напрямками роботи психологічної служби в школі є:
♦вивчення особистісних особливостей учнів і здійснення особистісного підходу до дитини;
♦надання допомоги класному керівникові у формуванні класного колективу;
♦надання психологічної допомоги родині в справі виховання і навчання дітей;
♦здійснення роботи з професійної орієнтації;
♦організація заходів щодо корекції поводження, що відхиляється;
♦діагностика, профілактика і корекція відхилень у психічному розвитку.
Психологічна служба виконує в школі три основні функції: психодіагностика (одержання психологічної інформації), психокорекція (впровадження психологічної інформації) і психологічна освіта. Усі, що мають відношення до виховання і навчання, повинні постійно пам’ятати, що дитина не пасивний об’єкт маніпулювання, а активний, наділений творчим потенціалом суб’єкт навчально-виховного процесу. Все це припускає облік індивідуальності що навчається, його відмінностей від інших людей. Разом з тим треба усвідомлювати, що індивідуальний підхід — це лише приватний аспект особистісного підходу, що базується на вивченні умов включення дітей у систему відносин з дорослими й однолітками, вчителями. Крім цього, для оптимізації навчально-виховного процесу в школі необхідно знати статус дитини в класі, чим визначається і як змінюється його положення в системі міжособистісних відносин, які зміни перетерплює в цьому зв’язку особистість школяра.
Логіка й організація психологічного вивчення особистості школяра і колективу шкільного класу
В умовах пріоритету виховних цілей школа має потребу в достовірній психологічній інформації про особистість кожного учня, про класний колектив. Інакше кажучи, потрібний психологічний діагноз і психологічна діагностика особистості і колективу. Одержання психологічної інформації, тобто логіка вивчення психологічних властивостей особистості і колективу, притримується наступної послідовності етапів:
♦визначення базових і робочих понять;
♦виділення основних властивостей (структурних компонентів) поняття, доступних безпосередньому вимірові;
♦постановка задач дослідження;
♦підбір методик дослідження;
♦аналіз і інтерпретація отриманих даних.
Підсумком психологічної діагностики повинна бути інформація про психологічні ресурси кожного школяра, кожного класного колективу як основа для вдосконалення навчально-виховного процесу в цілому і вибору оптимальних форм і методів роботи з класом і окремими учнями. Існує також проблема прогнозування розвитку особистості, вона особливо актуальна в зв’язку з тим, що в ході розвитку, навчання і виховання створюються не тільки знання, вміння, навички, звички, але і потенціал психічного розвитку людини —вихованість, здатність до навчання (Б. Г. Ананьев).
Програма вивчення особистості школяра
Сучасна школа орієнтована на особистісний розвиток школярів. Особистісний підхід, особистість як цінність стають відмінними рисами сучасного утворення. Особистість являє собою основну психологічну якість людини. Відомо кілька визначень особистості. Приведемо деякі з них.
Особистість — спрямованість людини на майбутнє, його активне відношення до нього, побудова планів самоствердження, подолання власної слабості (А. Адлер).
Особистість — пріоритет внутрішнього духовного світу людини над зовнішнім впливом, тісний зв’язок свідомості і діяльності, залежність пізнавальних процесів від логіки розвитку особистості (С. Л. Рубінштейн).
Особистість — унікальний досвід переживання індивідом свого життєвого досвіду (Д. Келлі).
Таким чином, особистість — це не зовнішній, «соціально бажаний образ» людини (наприклад, приємна зовнішність, гарні манери і т.д.), а здатність бути суб’єктом, тобто не пасивним споживачем зовнішніх впливів, а творцем своєї позиції, перетворювачем ситуації. Особистість у кожній людині виявляється індивідуально. Оцінка окремих характеристик особистості дає деяке представлення про особистисть в цілому. Однак чим більше характеристик буде вивчено, тим більше буде представлена особистість. З цією метою в психології широко застосовується так званий «профіль особистості», ідея створення якого зв’язана з ім’ям російського психолога Г. І. Россолімо. Розглянемо зміст поняття «колектив».
Колектив — це група високого рівня розвитку, у якій міжособистісні відносини опосередковані суспільно коштовними і особитсісно визначиним змістом спільної діяльності (А. В. Петровский).
Колектив — це вільна група людей, об’єднана загальною метою, єдиним дією, організована і постачена органами керування, дисципліни і відповідальності (А. С. Макаренко).
Колектив — це група людей, що відрізняється гуманістичною спрямованістю, високим рівнем організаційної єдності і психологічної комунікативності(Л. І. Уманський, А. С. Чернишов).
Розглянемо основні властивості колективу, а також методи, що дозволяють їх вивчити.
Інтегративність групи веде до погодженості актів поводження і діяльності членів групи. Колектив — це система інтегративних і диференціальних ознак. Відмінність колективу від дифузійної групи складається в якісній своєрідності міжособистісних відносин і взаємодії, а також, рівні розвитку таких загальних характеристик, як спрямованість, організованість, інтелектуальна комунікативність, психологічний клімат, що і утворюють структуру колективу. Спрямованість — це зміст тих цілей, інтересів і моральних цінностей класу, навколо яких поєднується більшість його членів. До спрямованості відноситься також готовність класу допомогати іншим класам і вступати в співробітництво з ними, готовність поступитися своїми інтересами заради інтересів усієї школи (у противному випадку класові властивий «груповий егоїзм»). Правильне орієнтування кожного школяра в життєдіяльності класу, що виходить, як писав А. С. Макаренко, «відчувати, у якому місці колективу ти знаходишся і які твої обов’язки стосовно поводження з цього випливають». Інтелектуальна комунікативність — це здатність класу швидко і легко знаходити загальну мову, приходити до загальної думки, встановлювати подібність суджень. Школярі задоволені своєю здатністю розуміти один одного з півслова. Взаєморозуміння доставляє їм радість і почуття комфорту. Клас активізує своїх членів, коли шукає загальне рішення.
Психологічний клімат — перевага того або іншого психологічного настрою (мажорний, піднятий, песимістичний, подавлений); ступінь психологічної захищеності кожного учня (доброзичливість у взаєминах, підтримка у важкій ситуації або напруженість у взаєминах, докори, спроби принизити достоїнства особистості, байдужість). Емоційна єдність: успіхи або невдачі яскраво переживаються всім колективом; роз’єднаність: учні не прагнуть бути разом, виявляють байдужість до спілкування. Крім того, оцінюється підготовленість групи як рівень знань, навичок, умінь у тому або іншому виді спільної групової діяльності. Як основну методику вивчення рівня розвитку класу пропонується «Карта-схема психолого-педагогічної характеристики групи школярів». «Карта-схема» — елемент комплексного підходу у вивченні групи. Вона вимагає вивчати групи у «сукупності безліч різних відносин», у взаємозалежності різних сторін, вимагає «об’єктивності розгляду» групового явища, вимагає, по можливості, «охопити, вивчити всі його сторони, усі зв’язки й опосередкування». На основі вивчення властивостей класного колективу складається психолого-педагогічна характеристика класного колективу, що є основою для подальшої виховної роботи педагога (класного керівника) із класом.
Психокорекційна і просвітнецька діяльність психологічної служби
Робота психологічної служби в школі немислима без формуючого педагогічного впливу на особистість і колектив. За підсумками психодіагностики вчитель у співдружності зі шкільним психологом може визначити задачі по їх подальшому формуванню і психологічній корекції. Б. Ф. Ломов вказував, що використовувати психологічні знання прямо, за принципом «короткого замикання» неефективно. Вони повинні послужити основою для створення таких умов життєдіяльності, у рамках яких у людини будуть формуватися необхідні (відповідно до отриманої психологічної інформації) психологічні якості. Для цього необхідно відповідним чином організувати діяльність учнів. Крім цього психокорекційна робота здійснюється через індивідуальні психологічні консультації учнів, вчителів і батьків (по звертанню). Необхідною частиною роботи з психологічної корекції є розробка задач, методів, критеріїв діяльності конкретної школи по керуванню розвитку і формуванням особистості школяра і колективу учнів. Необхідно, щоб процес психодіагностики, прогнозування і керування розвитком особистості носив безперервний характер, був цілісним і завершеним. Для цього необхідно мати еталони для розвитку особистості і колективу як орієнтири для цілеспрямованого впливу.
Психологічні основи аналізу уроку
Урок є ведучою і загальною формою шкільного навчання і виховання, центральним компонентом усієї діяльності вчителя. Саме на уроці відбувається координація й інтеграція всіх дій вчителя, саме на уроці вчитель цілісно виражає вимоги утворення і виховання. На основі психологічного аналізу уроку можна досить точно прогнозувати психічний розвиток школярів. Психологічний аналіз уроку не є проста вказівка на психологічні моменти уроку або зауваження негативного характеру. Ціль психологічного аналізу уроку не в простої констатації успіхів і невдач, а в тім, щоб установити причини невдач і диференціювати успіх випадковий і успіх заздалегідь передбачений і підготовлений. Такий успіх може спиратися тільки на розуміння вчителем психологічних закономірностей навчання і виховання, на уміння використовувати свої знання в здійсненні уроку.
Ефективність навчання і виховання на уроці залежить від зовнішніх умов — педагогічної майстерності вчителя, раціональної побудови навчальної програми, підручників, навчальних посібників, методів навчання, забезпечення технічними засобами навчання й ін. Залежить ефективність і від внутрішніх умов, що визначаються особистістю самих учнів, а саме: рівнем їхнього розумового розвитку, їх відношенням до навчання, особливостями самоорганізації розумової діяльності. З огляду на ці обставини, психологічний аналіз уроку варто вести по двох напрямках:
1) організація уроку вчителем;
2) організованість самих учнів.
Важливо також враховувати організацію пізнавальної діяльності учнів вчителем, психологічний контакт вчителя з класом і творче робоче самопочуття вчителя. Тільки чітка психологічна цілеспрямованість і зовсім вільне володіння матеріалом допоможуть вчителеві зберегти своє гарне робоче самопочуття, залишитися вірним своєму стилеві, не втратити самого себе і домогтися здійснення задуманого. Дуже важливий під час уроку психологічний контакт із класом. Вчителеві необхідно в ході уроку стежити за рухом думки і почуття кожного учня. У випадку непорозуміння, сумніви або здивування, що мигнуло в очах учнів, вчитель повинен зуміти пояснити матеріал по-іншому, підсилити експресію або підкреслити логічність, привести додатковий матеріал, повернутися назад. Це допомагає учням не тільки краще зрозуміти навчальний матеріал, але і встановити нормальні стосунки з вчителем. Дисгармонія взаємин вчителя й учнів на уроці може стати серйозною перешкодою до взаєморозуміння і зробити безрезультатними всі спроби вчителя впливати на учнів. Вчитель своїми діями на уроці повинен сприяти встановленню сприятливої психологічної атмосфери, комфортних умов спілкування і діяльності для всіх учнів, піклуватися про розвиток дружніх відносин між дітьми. Для цього необхідно:
♦ не підкреслювати успіхи одних учнів і невдачі інших;
♦ не протиставляти сильних слабким;
♦ не критикувати дитину при всьому класі, частіше розмовляти наодинці;
♦ зауважувати навіть невеликі успіхи слабких, але не підкреслювати це різко;
♦ сприймати всерйоз усе, що відбувається з хлопцями;
♦ формувати розуміння, що здатність до гарного навчання є лише одне з численних якостей особистості.
Надзвичайно важливою стороною уроку є організація пізнавальної діяльності учнів, тобто створення оптимальних умов для логічного і практичного рішення навчальних задач. Пізнавальна діяльність учня на уроці містить у собі процеси сприйняття, мислення, пам’яті, уяви. Необхідно також підтримка стану бадьорості, зосередженості уваги, внутрішньої готовності до здійснення навчальних дій (установка). Досягається установка як за рахунок переконання, так і за рахунок вселяння. В цьому випадку важливо не тільки те, що говориться вчителем, але і те, як це говориться, як вчитель при цьому виглядає. Установка, винесена з уроку, може з тимчасового стану перейти в більш-менш усвідомлену тенденцію поводження. Тенденція поводження згодом стає рисою особистості. Організація сприйняття на уроці має на увазі необхідність роз’яснити, що, з якою метою і як учні повинні сприймати. Обмеженість життєвого досвіду і кругозору часто веде до невірного розуміння сприйнятих учнем нових фактів, слів, речень, при цьому порушується свідомість сприйняття. Керувати сприйняттям вчитель може через вступне слово і відповідну інструкцію. Можна використовувати також інтерпретацію окремих фактів і явищ, виділення ведучих інформативних крапок, уточнення значеннєвого значення термінів, роз’яснення окремих положень. Усе це дозволяє підвищити свідомість сприйняття. Свідомість сприйняття завжди виявляється в єдності з цілісністю сприйняття. Цілісність досягається за рахунок узагальнення знань про окремі властивості і якості предмета, про його структурні особливості. При організації сприйняття виділяються визначені сторони, властивості сприйманого предмета, і на їхній основі створюється цілісне представлення, що відповідає навчальній задачі. Вчителю необхідно розвивати в дітей вміння не просто дивитися, а вдивлятися, не просто слухати, а вслухуватися, вміння зіставляти і порівнювати.
Організувати увагу школярів на уроці — значить направити їхню свідомість на зміст навчальної роботи, включити їх у дію, змусити думати. Концентрація уваги досягається за рахунок вироблення орієнтованої основи дій: школярі повинні усвідомити для себе умови і порядок виконання самостійної роботи. Розподіл уваги, необхідне на уроці, легше досягається тоді, коли два (або більш) вида дій підлеглі однієї, ясно усвідомлюваної мети і коли одне з дій є звичним і частково автоматизованим. Стійкості уваги на уроці сприяє такий виклад навчального матеріалу, коли вчитель міркує, міркує, веде думку від рішення однієї проблеми до вирішення іншої. При переході від одного виду навчальної роботи до іншого необхідно переключення уваги. Воно буде повним і швидким у тому випадку, якщо вчитель підведе підсумки попереднього виду роботи і чітко сформулює навчальну задачу для нового виду навчальної роботи.
Порушення уваги, що виявляються у відволіканнях, можуть бути викликані монотонною, нецікавою або непосильною навчальною діяльністю, невірним темпом роботи, сильним стороннім подразником, поганим фізичним станом дитини, стомленням.
Подібні обставини вчитель повинен знати і попереджати своєю діяльністю. Найкраще увага організується на основі зацікавленості учнів майбутньою роботою, а також на основі усвідомлення її важливості і необхідності. Надзвичайно важливо організувати керування пам’ятю учнів на уроці. Якість основних процесів пам’яті (запам’ятовування, збереження і відтворення) залежить від того, яке значення має для учня матеріал, що запам’ятовується, якою установкою він керувався при запам’ятовуванні, яке відношення склалося в нього до матеріалу, що запам’ятовується, і як був зв’язаний цей матеріал з навчальною діяльністю самого учня. Запам’ятовування на уроці здійснюється під керівництвом вчителя. Вчитель організує активну діяльність учнів по завчанню:
♦ розкриває значення даного матеріалу;
♦ дає спеціальну установку на його запам’ятовування;
♦ показує прийоми логічної обробки матеріалу і його значеннєвого угруповання;
♦ застосовує різні прийоми і вправи на засвоєння і відтворення.
Вчитель повинен орієнтувати учнів на те, щоб вони запам’ятовували не все, а тільки необхідне. Вчителеві необхідно чітко диференціювати матеріал, вказуючи учням, що потрібно запам’ятати на час, що — назавжди, що запам’ятати дослівно, а що — лише взяти до відома або ж усвідомити загальний зміст матеріалу, що запам’ятовується. Необхідно скорочувати обсяг матеріалу, що заучується, за рахунок логічних одиниць, чітко відмежовувати дійсно нове від уже відомого. Важливо, щоб вчитель не тільки сам логічно обробляв новий матеріал, але і навчав учнів відповідним прийомам мислення. Необхідно виправляти школярів в аналізі логічної структури навчального матеріалу, вимагаючи від них розрізнення основних положень і аргументації, фактичного матеріалу і коментарю. На уроці формування понять є однієї з центральних задач навчання, тому що одержання знань по будь-якому навчальному предметі — це насамперед оволодіння відповідною системою наукових понять.
У мисленні школяра процеси узагальнення і конкретизації постійно взаємодіють, збагачуючи й уточнюючи зміст думки школяра. У процесі формування понять вчитель повинен вміти вести школярів як по шляху переходу від чуттєво-практичного досвіду до узагальнення властивостей, так і по шляху переходу від узагальнюючого поняття до його конкретизації за допомогою уточнюючих прикладів і зіставлень. Для того щоб мислення школярів на уроці було активним, самостійним і творчим, варто частіше ставити учнів у проблемну ситуацію, у якій від них було потрібно б дослідницьке відношення до пізнання. Важливо, щоб у школярів не тільки виникали проблемні питання, але і щоб вони прагнули їх самостійно вирішувати. Спонукуючи учнів на кожному уроці порівнювати і зіставляти, обґрунтовувати й оцінювати, вчитель не тільки активізує мислення учнів і формує його самостійність, але і готує необхідну психологічну основу для успішного виконання робіт творчого характеру.
Вміння і навички — обов’язковий компонент навчальної діяльності (і не тільки навчальної). Вміння — це успішне виконання якої-небудь дії на елементарному рівні. Воно виникає на основі оволодіння необхідними знаннями і правильними способами виконання дій.
Навичка формується в процесі вправи як свідомо автоматизована дія. Навичка вільна від зайвих рухів, помилок, припускає зроблені форми контролю над виконанням дії. Автоматизація поширюється і на регуляцію дії, що дозволяє людині направляти свідомість не на окремі операції, а на дію в цілому. Це полегшує роботу мислення і творчий пошук у діяльності. На уроці особливо важливим є формування в школярів інтелектуальних вмінь.
Учень повинен знати і повно усвідомлювати структуру дії, розуміти логічний зв’язок між операціями і їхньою послідовність. Любий спосіб виконання дії можна донести до свідомості учня у виді визначеного розпорядження. Це може бути:
♦ план, що узагальнює напрямок роботи і порядок необхідних дій;
♦ вказівка, що дає напрямок розумової діяльності учня;
♦ рекомендації, що допомагають переборювати інтелектуальні труднощі;
♦ інструкції, що виділяють необхідну послідовність розумових дій;
♦ алгоритми, що визначають таку однозначну і точну послідовність операцій, що гарантує правильність і однаковість рішення задачі всіма учнями класу.
Перетворення освоєної дії в навичку досягається системою вправ. При виконанні вправ учневі необхідно мати зразок, ясне представлення про те, що він повинен робити, яких результатів домагатися. Після кожного повторного виконання вправи учневі варто усвідомити, чого він досяг, які недоліки виконання вправи, які помилки і чому він допустив, як них уникнути надалі. У процесі виконання вправ необхідне: активне орієнтування учнів у виконуваній діяльності, установка на самоконтроль і корекцію дій, аналіз результатів і робота над помилками. У процесі навчання вчителеві необхідно враховувати взаємодію навичок. Раніше вироблені навички можуть позитивно впливати на формування нових навичок (це явище називають переносом навичок), можуть впливати і негативно (інтерференція навичок). Інтерференція навичок має місце при недостатнім осмисленні розходжень нових дій від уже відомих при переучуванні.